| gen. |
почет m (Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, – бояр, духівництво, дочок. (І. Кочерга) • Суворов прибув до Каушан .. Весь почет його складався з одного козака-ординарця. (С. Добровольський) • Монголи-бідняки змушені були працювати на ханів та їх почет. (з навч. літ.) • Сповіщені Хлопіцьким січові старшини спорядили пишний почет назустріч імператорському послові. (Іван Ле) • Почет прапороносців ніс перед ними розгорнутий полковий прапор. (Іван Ле і О. Левада) • Пропустивши вперед свого поважного керівника, рушив чимсь збентежений огрядний, а за ним уже весь мовчазний почет. (Ю. Шовкопляс) • Коли старенький професор йшов обходом по госпіталю із притихлим почтом медицини в білих халатах, він не зводив із нього очей. (Григорій Тютюнник) • До почту молодих входили інші весільні чини, які виконували важливі функції: закосяни привозили наречену жениху, приданки, закосяни, свашки виконували обряд пов'язування намітки; світилка стежила, щоб не згасла свічка при виконанні обряду посаду — запрошення молодих посісти місце у покуті; брат нареченої продавав її; хлопці, родичі молодої, продавали її придане.); причет (перен. лица, сопровождающие кого-л.); світа m |
